 |
 Второй альбом этой уникальной украинской формации намного короче, чем дебютник («Плач» - 1998), но сильнее его намного. Стилевых различий, казалось бы, никаких, но звучание уже серьёзно отличается от звучания предшественника. Звук стал более объёмным, и, если так можно выразиться, более «фолковым». Поспособствовали этому и построение хоровых наложений, и инструментовки, и, наверное, то, что в альбом вошли целых три вещи, являющихся народным творчеством: «Бiгла, ,бiгла маленька дiвчина», «Голосиння за дорослим сыном (Плач о взрослом сыне)», и «Замовляння на зупинення кровотечi (Заговор на остановку крови)». Причём первая из них – я бы сказал, самая яркая вещь на альбоме. Из не-народных песен стоит отметить особо песню «Вежа Хмар», которая, по моему мнению, одна из лучших песен группы в принципе.
Кроме всего прочего следует отметить изменение в манере пения Александры и в способе записи голоса. Голос стал немного ниже, чем на дебютнике и звучит он теперь не как человеческий голос, а… то как ветер, прилетевший из глубины веков, то как голос духа леса, реки, поля, то звучит хаосом, наполняющим душу убитой горем матери, то буквально создаёт из самого себя почти зримые визуальные образы, особенно это становится заметно, когда прочитаешь тексты и сам пропитаешься этой волшебной атмосферой древнего ведовства. Один лишь единственный раз на альбоме голос Александры звучит более или менее по-человечески, похоже на пение задумчивой сказительницы – в песне «Вежа Хмар».
Вряд ли у кого-то ещё можно услышать что-то подобное, поэтому я бы порекомендовал этот альбом всем, кто неравнодушен к Славянской культуре, кому надоели призывы на сечу за Славную Славянскую Родину и к прокручиванию в мясорубке представителей семито-хамитской языковой ветви, кому хочется чего-то действительно интересного и яркого. |
 |
Сонце востаннє торкає волосся.
Янгола більше не чуть на плечі.
Злякана чайка ляже на груди,
Крилами вкриє мене на сон.
Вже не полюють з рушницями люди.
На гілці тривожно застиг гайворон.
Вежа Хмар
О. Сизевич
Десь є біла вежа,
Біла вежа, де хмари мешкають.
Звідти виходять – дощі виводять.
Звідти виходять – туди й повертаються.
Спати лягають, туманом гойдають
Світ.
За небокраєм біла вежа.
Біла вежа, де хмари мешкають.
Звідти випливають – по світу блукають.
Небо обгортають, спокою не знають,
Дощами поливають
Світ.
Десь є біла вежа.
Біла вежа, де хмари мешкають.
Звідти вилітають – по світу блукають.
Спокою не знають, сльози розливають.
Мрії розсипають в
Світ.
Млини
О. Лукіна
В дерев`яних млинів
Ті повітряни руки,
То є крила,
Підрізані гострим сталевим ножем.
І прикуті до волі,
До темно-зеленої луки,
Вони прагнуть до неба,
Змиваючи сльози дощем.
Вони журно скрегочуть
І виють у місячні ночі.
Вони крилами б`ють,
Із зерна підіймаючи пил.
В дерев`яних млинів
Ті повітряні крила є руки.
А ще то є хрести
На тілах повітряних могил.
Зозуля
Т. Сизевич
Яснее сонечко – велич-краса.
Хмари розвіяло, кров запікло.
Любощі-милощі, птахи прокинулись.
Соколи, ластівки...
Віщує зозуленька: раз, два, три, п`ять.
Дівчинка, дівка – роки летять.
Яснеє сонечко – чисте поважне.
Діти ростуть, а все інше не важно.
Зозуля-зозуленька, пташка лісна,
Звідки ти знаешь про наше буття?
Бігла, бігла...
Народна
Бігла, бігла маленька дівчинка,
А за нею русалочка.
-Ой, послухай мене, мала панночко!
Загадаю тобі три загадочки.
Як вгадаєш – до батька пущу,
Не вгадаєш – до себе візьму.
Ой, що росте без кореня?
А що біжить без повода?
А що цвіте без цвіту?
Камінь росте без кореня.
Вода біжить без повода.
Папороть цвіте без цвіту.
Панночка загадочок не вгадала.
Русалочка панночку залоскотала.
Голосіння за дорослим сином
Народна
Сину мій, господарю мій!.. Ідеш ти вже в далеку дорогу. На кого ж ти мене покидаєшь?!. Сину мій, соколе мій!.. А хто ж тепер твоє господарство буде доглядати?! Хто ж мені пораду дасть?.. Соколе мій, відрадо моя!.. Подивися ще хоч раз на мене, стареньку, хоч слово ще промов до мене... Нащо ж ти покинув мене?!. Сину мій, втіхо моя!.. Чому ж ти мене не взяв з собою?!. До кого я тепер заговорю, з ким поражуся?!. Хто мені води подасть, хто поховає мене, бідну, стареньку?!. Сину мій, голубе мій!.. Нащо ж я тебе ховаю?! Та лучче б я тебе зі служби виглядала ніж такого молодого ховати мала... Воліла б я тебе краще зі служби виглядати, як з цвинтаря... Прийди ж за мною та візьми мене з собою. Сину мій, сину мій!.. Чи бачиш ти, як плачу над тобою? Чом не подивишся на своїх товарищів, що поприходили до тебе? Чом не всміхнешся до них та слова не промовиш? А я ж думала, сину мій любий та дорогий, дружити тебе, діточок твоїх бачити та забавляти... Де ж твоя молода тепер... Чому я її не бачу?.. Де твої діти маленькі... Сину мій, сину мій...
Замовляння (на зупинення кровотечі)
Народна
Там на горі тури орали, красну рожу сіяли. Красна рожа не зійшла. Там дівка стояла. Коло синього моря безребра овечка стояла. Край червоного моря червоний камінь лежить. Де сонце ходить, там кров знімається, де сонце заходить, там кров запікається.